круглий стіл «Роль церкви в роботі з вимушеними переселенцями»

Душпастирська діяльність УГКЦ з вимушеними переселенцями, благодійні проекти «Карітасу», соціальне служіння церкви, стан кримськотатарського населення після переїзду з окупованого Криму і духовне служіння мусульман – такі питання обговорили учасники круглого столу «Роль церкви в роботі з вимушеними переселенцями», який відбувся 28 вересня в рамках IX Екуменічного соціального тижня.

Серед учасників – соціальні працівники, представники різних конфесій, науковці і священики різних конфесій. Спікери заходу: єпископ-помічник Київської архиєпархії УГКЦ владика Йосиф (Мілян), муфтій Духовного управління мусульман України «Умма» шейх Саїд Ісмагілов, координатор проекту допомоги вимушеним переселенцям «Карітас-Україна» Григорій Селещук. Модератор круглого столу – президент Інституту екуменічних студій УКУ о. д-р Іван Дацько.

«Будьмо гостинними до прибулих без образливих звинувачень в сепаратизмі»

Владика Йосиф Мілян розповів про стратегію душпастирської та соціальної роботи УГКЦ з переселенцями та постраждалими на війні. За його словами, перед Церквою стоять 2 важливі виклики – навчити людей бути гостинними до прибулих без упередженого ставлення і скоординувати соціальну роботу Церкви.

«Сучасне суспільство розв’язує проблеми засобом сили. А чи вміє сучасна педагогіка запропонувати майбутньому поколінню здатність милосердям здобувати світ? Навіть наша християнська позиція часто має уяву силою духовних практик здобувати Боже Царство. Юнак, який прийшов до Христа, був певний, що все зробив, що виконуючи заповіді змалечку, він здатний осягнути Боже Царство. Яку можливість дає Бог для України сьогодні? Здобувати чиєсь серце, нагодувати нужденного, напоїти спраглого і подорожуючого в дім прийняти. Як казав Христос, милості хочу, а не жертви», — наголосив владика.

Він закликав вірян УГКЦ і всіх християн доброї волі продовжувати безперервний піст і молитву за мир в Україні. За рішенням керівництва Київської архиєпархії УГКЦ у понеділок 5 областей Центральної України зберігають строгий піст і молитву за біженців, вимушених переселенців і постраждалих на війні.

Однією з найважливіших досягнень в глобальному плані є акція «Папа для України», під час якої понтифік оголосив збірку для України серед католиків Європи. «Найважливіше те, що Святіший Отець порушив мовчанку Європи. Він став голосом тих, які страждають в Україні. Говорячи про гуманітарну кризу, він апелював до сумління європейських католиків і наголошував, що українці – також католики», — зауважив владика.

«Церква повинна надавати голос тим, хто його не має. У Західній Україні іноді бувають випадки, що через війну люди проектують на переселенців свої тривоги, збентеження, страхи і переживання, образливо звинувачуючи їх у сепаратизмі. Церква має роз’яснювати місцевим людям необхідність більш гостинного ставлення до переселенців. Недостатньо говорити лише про людські цінності, солідарність і гостинність. Треба акцентувати увагу на суто релігійному підході з Святого Письма щодо гостинності до переселенців», — зазначив єпископ.

УГКЦ докладає зусиль, щоб розширити соціальне служіння і за межами України, каже владика Йосиф. Як очільник пасторально-місійного відділу, він звернув увагу, що українці живуть у 45 країнах світу і з них поки що лише 18 охоплені душпастирською опікою.

«Прихований характер розділення між людьми – одна з небезпек у прифронтових зонах Донбасу»

Завдяки благодійній діяльності «Карітасу» з травня 2014 року близько 220 тисяч осіб отримали допомогу. Організація працює у 19 регіонах України, в основному західних і східних. Координатор проекту допомоги ВПО «Карітас-Україна»Григорій Селещук розкрив тему примирення між переселенцями і місцевими на прикладі м. Краматорська.

«Розлом між людьми не є територіальним. Насправді лінія розлому знаходиться в кожному з нас. Ми самі вибираємо – ворогувати чи примиритися. Це фундаментальне питання. Кожен з нас може робити свій внесок у справу примирення й інтеграції. Треба вміти побачити в людині людину», — зазначив він.

У Краматорську «Карітас» провів дослідження про причини соціальних конфліктів. Здебільшого це соціальна нестабільність, яка посилюється збільшенням населення за рахунок інтеграції переселенців і відмінності у цінностях, зауважив координатор проекту. Особливо це проглядається в буферних зонах, де, за його словами, люди поділяються за 4 групами – проукраїнсько налаштовані місцеві, проросійсько налаштовані місцеві, проукраїнсько налаштовані переселенці і проросійсько налаштовані переселенці.

«Лінія ціннісного розлому в прикордонній громаді відбувається не за лінією приймаючі – переселенці, а за лінією проукраїнсько- і проросійські налаштовані члени громади. Такі підгрупи є як серед переселенців, так і серед приймаючих. Примирення між проукраїнсько налаштованим місцевими і переселенцями буде набагато швидшим, ніж між пророросійсько і проукраїнсько налашатованим населенням. Чи наростатиме конфлікт, залежить від того, наскільки вчасно ми докладатимемо зусилля до примирення. Суспільний діалог в напрямку примирення – це одне з пріоритетних напрямків діяльності «Карітасу», — зауважив Григорій Селещук.

Він проаналізував 4 групи населення Краматорська за основними стратегіями соціальної поведінки людей в ситуації конфлікту: суперництво, компроміс, пристосування, відхід від вирішення проблеми (уникнення) і співробітництво через спільні зусилля.

«Як серед проукраїнців, так і серед проросіян є стратегія компромісу. Вона виражається під час фокус-групових дискусій, коли опоненти зізнаються, що стараються не говорити на політичні теми. Стратегію пристосування обирають проросійсько налаштовані члени громадин, як з числа новоприбулих, так із старожилів. У Краматорську вони просто мовчать, не висловлюючи своєї позиції. Стратегію уникнення конфлікту демонструють проукраїнсько налаштовані краматорчани. Стратегії суперництва взагалі немає, можливо, тому що суперництво вже проявляється на лінії фронту», — пояснює Григорій Селещук.

На його думку, одна з небезпек в прифронтових зонах Донбасу те, що розділення між людьми має прихований характер, коли незгода наростає всередині.

Координатор проекту «Карітас-Україна» наголошує, що і переселенцям, і місцевим треба разом адаптуватися до нової реальності: «Війна змінила Україну. Великий приплив переселенців змінив наші міста. Для мене найкращий засіб адаптуватися до цього – це звернути увагу на тих, хто в потребі. Це можуть бути як переселенці, так і місцеві. Не треба робити між ними різниці».

«Найголовніше в роботі з переселенцями – запобігти їх закривання в гетто»

В Україні проживає понад 1 млн мусульман, 400 тис з яких – корінні мусульмани з Криму. Більше ніж 90% — це представники кримськотатарського населення, яке пережило депортацію за часів Радянського Союзу. Під час окупації півострова Росією станом на початок 2016 року звідти виїхало 20 тис кримців. Такою статистикою з учасниками круглого столу поділився муфтій Духовного управління мусульман України «Умма» шейх Саід Ісмагілов.

З його слів, серед мусульманського населення є три групи переселенців: з Криму, з Донбасу і з Близького Сходу. Серед мусульман з Криму є, крім власне кримських татар, спільноти турків, азербайджанців, арабів, які є мігрантами до України. Частина переселенців з Криму оселилися в Херсонські області і займаються сільським господарством, частина з найбільш освічених переїхали до Києва і Львова. Ті, хто не змогли виїхати в ЄС і не змогли влаштуватися у великих містах, повернулися назад до Криму. Невеликі мусульманські громади є в Одеській, Запорізькій, Дніпропетровській та Донецькій областях.

Шейх Саїд Ісмагілов є виходцем з Донецька. Під час війни з Донбасу переселилося близько 3 тис мусульман. Як розповідає муфтій, частина з тих, які виїхали з України – турки-осетинці, які під час боїв навколо Слов’янська звернулися до Туреччини з проханням надати їм притулок.

«В Україні мусульманські релігійні організації перш за все займаються духовним служінням, а також правовою допомогою, відкриттям культурних і освітніх програм. Мусульмани намагаються зберегти свою ідентичність і свою віру насамперед через відкриття релігійних культурних центрів, бібліотек, студій для жінок. Мусульманська традиція дозволяє використовувати пристосовані приміщення для проведення обрядів і національних свят», — зазначає шейх.

Він вважає, що переселенцям мусульманського віросповідання не треба поспішати з будівництвом мечеті, особливо на території Галичини: «Мечеть – це культова споруда, яку в такому християнському регіоні, як Галичина, вряд чи зможуть відразу органічно сприйняти, адже ми ще недостатньо інтегровані в нове середовище. Я завжди нагадую кримцям, що прийде час і, можливо, вони повернуться на свою батьківщину, в Крим».

Натомість більшу потребу муфтій вбачає у виділенні місця під кладовище. У Львові мусульманам надали окрему територію під цвинтар, а в Києві це питання дуже важко зрушити з місця, каже Саїд Ісмагілов.

Найголовніше в роботі з переселенцями – запобігти тому, що вони закриються у гетто. Адже після переїзду до інших регіонів деякі закриваються у своїх спільнотах і підозріло ставляться до інших. Як він пояснює, в атмосфері напруги, навіяної Росією, у кримців склалося враження, що їм треба боротися за своє місце в Криму, бо на півострові проросійсько налаштоване населення сприймає їх як ворогів.

«Я закликаю усіх після переїзду до інших регіонів не сприймати оточуючих як ворогів і чужих, як це було в Криму. У Корані написано, що найближчими до мусульман є християни і між нами є більш спільного, ніж того, в чому ми відрізняємося. Загалом наші мусульмани дуже добре інтегрувалися в середовище інших міст. Серед нас є такі, які поїхали воювати в АТО», — зауважив муфтій.

Він подякував за підтримку українцям, а також мусульманам Німеччини і Туреччини, які надали матеріальну допомогу своїм побратимам з України.

«Допомагаймо одне одному у вірі і добрих справах і не допомагаймо одне одному у невірі і злочинах. Коли ми є єдиним організмом, то коли одному погано, усі приходять на допомогу», — нагадав він.